Висновок

Учитесь, читайте, чужого навчайтесь, й свого не цурайтесь"

Т.Г. Шевченко

      Є такі постаті в нашій історії, які вбирають у себе живу душу народу, стають невід'ємною частиною його життя. Такою постаттю для нас, українців, є Тарас Григорович Шевченко.

       Кожний, хто вивчає творчість Великого Кобзаря, переконується, що вона має світове значення. Твори великого сина України перекладені багатьма мовами світу. Про світову славу Тараса Шевченка свідчать пам'ятники, установлені у різних країнах: Канаді (Палермо), Сполучених Штатах Америки (Вашингтон, Нью-Йорк), Франції (Париж), Румунії (Бухарест).

          Ім'я Шевченка ніколи не підлягало забуттю. Мало хто з великих людей був таким популярним за життя. Про поета говорили завжди, говорили багато. В 40-х роках ХІХ століття поезії Шевченка були особливо популярними серед молоді, про що не раз говорили його сучасники. Перше видання "Кобзаря" зробила митця відомим на теренах Російської імперії, у тому числи на українських землях, що входили до її складу.

       "Це було щось зовсім особливе, нове, оригінальне. "Кобзар" уразив нас! Не лише нас, а всіх своїх читачів. Навіть величний (…) генерал удостоїв зупинити мене на вулиці й передати своє захоплення Шевченком, що надіслав йому свою книжку"

Видавець альманаху "Сніп" Олександр Корсун,

1841 р.

        Шевченка називали доступним, абсолютно зрозумілим кожній простій людині, його розуміли та любили, але це надавало спрощеності сприйняття поетового феномену.Шевченко — центральна постать не лише в історії української літератури, а й у всьому культурному житті України. У Шевченкові ми і зараз бачимо нашого сучасника і соратника, він дорогий, близький нам своїм немеркнучим словом, бо слово це звеличує красу боротьби і перемоги, виховує найкращі людські почуття, закликає до дружби і творчого співробітництва народи світу.

Використана література:

1. Безручко Н. Кобзар у Вашому домі: цільова прогр. б-ки по

популяризації творчості Т.Г.Шевченка / Н. Безручко // Світ дит. б-к.

— 2004. — № 2. — С. 13–16.

2. Гречин Л., Панасюк В. Літературно-мистецька композиція

«Шевченко — художник»: позакл. робота / Л. Гречин, В. Панасюк //

Дивослово. — 1998. — № 5. — С. 56–59.

3.Національна бібліотека України для дітей. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://chl.kiev.ua/default.aspx?id=5573

4. Тарахан-Береза З. Святиня. Науково історичний літопис

Тарасової Гори. – К.: Родовід, 1998

Шевченко і сучасність

Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. 

Купити книги, збірники віршів та творів цієї видатної людини ми можемо в багатьох книжкових інтернет - магазинах. Вашу увагу приверне інтернет – гуртівня «Книжкова хата», яка допоможе знайти твори улюбленого літературного кумира 

Творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов'ю... У будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого. 

У чому ж феномен нашого великого митця? Чому і сьогодні, майже через півтора століття після його смерті, твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі? 

Син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талант художника... Про ці факти з життя Тараса Григоровича ми знаємо давно. Повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи не замислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб у таких замовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все Думати і піклуватися про свій народ? 

Знаємо і те, що Шевченкові не судилося спокійного життя до останніх днів, до останнього подиху. Знаємо, що більше десяти років провів він на засланні, переносячи щоденну муштру у солдатській казармі, потерпаючи від важких хвороб. Але, як не дивно, не звертаємо уваги на один промовистий факт, що, здається, лежить на поверхні. 

Маю на увазі зовнішність нашого поета. Ми змалечку звикли до портретів похмурого дідуся у хутряній шапці та з густими вусами. Змалечку знаємо, що то — «дідусь Шевченко». 

А чи замислювався хтось: а скільки ж років тому дідусеві? 

Тарас Шевченко помер у 47 років, отже, на тих славнозвісних портретах йому років 44—46 (зараз не настільки важливо встановити точну дату написання того портрета, бо ми говоримо дещо про інше). 

Так чому ж чоловік у розквіті своїх сил виглядає, як старенький дідусь? Відповідь, безперечно, теж проста: винні все ті ж роки кріпацтва, заслання, солдатчини, винні хвороби. І незважаючи на все це, Шевченко передусім піклувався про свій нещасний гнаний народ, про свою безталанну Україну. 
Саме завдяки своєму народному характеру твори Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас. І сьогодні є напрочуд актуальними. 

Думається, знайдуться люди, які посміхнуться після цих слів. Яка, мовляв, актуальність, якщо минуло 150 років, якщо кріпацтво давно скасовано, якщо Україна вже більше десятиліття є вільною країною?! Але я твердо повторю: твори Тараса Шевченка є актуальними і сьогодні. 

Згадаймо його славнозвісне: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами». Не думайте, що поет постає тут «росіяноненависником», адже москаль для нього — не синонім росіянина, а солдат московської армії. І застерігає він тут тих дівчат, які довірливо віддаються першому коханню, ламаючи тим своє життя назавжди. 

Скажете, що жінка у XIX і XXI столітті має абсолютно різний статус, різні можливості, і наша сучасниця може з гідністю вийти з ситуації, яка поставила б у глухий кут дівчину XIX століття? Не сперечаюся, однак трагедія обманутої жінки і сьогодні викликає співчуття, тому багатьом дівчатам варто прислухатися до застережень поета. 
А вічна тема материнської любові? Невже хтось байдужно прочитає рядки про неї? 

У нашім раї на землі 
Нікого кращого немає, 
Як тая мати молодая 
З своїм дитяточком малим — 

читаємо у вірші Т. Шевченка. Скільки стоятиме світ, стільки будуть поети славити красу матері, славити її віддану жертовну любов до дитини. І Марія, наймичка, «слєпая» завжди будуть викликати у людей пошану і співчуття. 
А тепер звернемося до громадянських мотивів творчості поета. 

Нема на світі України, 
Немає кращого Дніпра, 
А ви претеся на чужину 
Шукати кращого добра, 
Добра святого — 

дорікає Шевченко своїм землякам. А наші сучасники також нерідко шукають «кращого добра» по закордонах, розпродаючи при цьому Україну по шматках. І до сьогодні не знають своїх коренів, і логоджуються з тим, що ми — «моголи або слов'яни» — байдуже, аби був прибуток. І тому й досі повторюємо за поетом сповнені болю й гіркоти слова: 

Доборолась Україна 
До самого краю. 
Гірше ляха свої діти 
її розпинають. 

А поема «Кавказ», на жаль, ще довго не втратить своєї актуальності. Вона була написана у 1845 році, коли царська Росія вела на Кавказі загарбницьку війну. Минуло багато-багато десятиліть — і що ми бачимо? 

А поки що течуть ріки, 
Кривавії ріки! 

Війна в Чечні болем відгукується в серцях не лише мільйонів росіян! а і всіх тих, хто співчуває людському горю, людським нещастям. І течуть, течуть криваві ріки в горах Кавказу... 
Чи переконалися ви в тому, що твори Тараса Шевченка органічно вписуються у сучасне життя? Отож давайте частіше звертатися до «Кобзаря», шукаючи в ньому відповіді на болючі питання сучасності, адже недаремно закликав поет: 

Учітесь, читайте 
І чужому научайтесь, 
Й свого не цурайтесь... А що може бути найбільш «своїм», найбільш близьким, як не творчий спадок невмирущого Кобзаря?

Музика - душа мови

      Колись,   давним-давно, на такій же  землі  і не за безкраїми  морями,  не за дрімучими лісами,  не за  високими  кам’яними горами, був веселий,  багатий,  мальовничий,  але зачаклований злими людьми, зневолений двома неволями, край.

Одна  неволя – панська,  друга  - царська.

     І жили  там рабами в тяжкі й чужі й роботі віддані в неволю люди.

     І називали  той край – Україна.

     Україна -  це не лише країна смутку  і жалю, а й країна великої краси.

      Краса її – це тихі води і ясні зорі,  зелені сади і  білі хати,  лани золотої

пшениці і багатоводні  ріки,  співучі роботящі люди.

     І ось у такому краю  в Україні,  в  с. Маринцях   Київської губернії,  в

хаті кріпака Григорія Шевченка серед морозної  темної ночі  блиснув на

все село  один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька

душа,  а для України -  великий поет, буремний Тарас і  незламний Кобзар.
Творчість поета.

- Дитячі роки поета були тяжкими, сирітськими,  безрадісними. І лише мальовничі краєвиди  природи рідного  краю  розвіювали смуток,  і в серці заграла радісна сила.

- Всю Черкащину, як тепер називають  Шевченків край,   малий Тарас сходив своїми босими ногами,  скропив дрібними росами-сльозами.

- Милувався Тарас чарівністю  степу,  різнобарвністю гаю,  гомоном улюбленого Дніпра. І вже тоді  в душі зароджувалася любов до природи,  рідного краю,  землі, мови.

           Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого  бога,

За неї душу погублю!

Все своє життя,  де б не був поет,  душею линув до рідного краю, рідної домівки.

                                      Не називаю її  раєм, тії хатиночки  у гаї

                                      Над чистим ставом край села

                                      Мене там мати повила

                                      І, повиваючи,  співала

                                      Свою нудьгу переливала

                                      В свою дитину …  В тім  гаю,

                                      У тій хатині,   у раю,

                                      Я бачив пекло … Там неволя…
      Хоч як тяжко було Тарасові в рідній хатині,  але з якою любов’ю він думами лине до неї, як ніжно називає «хатиночка», як милується зеленим гаєм, чистим ставом.

Згадка  про рідну домівку навіює на поета інші думи,  і він лине у квітучий вишневий садок на Україну.

                   

               Т.Г. Шевченко любив український світанок:  він  був небайдужий до його  краси, яку описує у вірші «Сон».

                                      …світає,

                                      Край неба палає,

                                      Соловейко в темнім гаї

                                      Сонце зустрічає.
       А особливо поет любив часи надвечір’я – коли заходило сонце, м’які сутінки огортали  степ, долину, наступала тиша.

Зоря  моя вечерняя,

Зійди над горою

Поговорим  тихесенько

В неволі з тобою …
      Шевченків край -  співучий куточок України. Тарас  ще змалку  любив слухати народні  пісні,   сам любив співати, тому  багато його  віршів було покладено на музику.  Ці пісні допомагають  ще глибше відчути чарівність рідного краю.
 Зацвіла в долині  червона калина,

Ніби  засміялась дівчина –дитина,

Любо,  любо  стало,   пташечка зраділа

І защебетала. Почула  дитина

І в білій свитині  з  біленької хати

Вийшла  погуляти у гай на долину.
Послухайте пісню «Зацвіла в долині червона калина».

• Слухати
 
• Завантажити
 
• 
  

• Я люблю твори Т.Г. Шевченка тому, що  в його  творах  змальована краса і велич української природи, показана любов поета до рідного  слова.

Переконана, що Т.Г. Шевченко любив  дітей,  а тому писав для них вірші, зображував їх на картинах.

Його твори,  на мою думку приваблюють  як дорослих,  так і юних  читачів.

• Свою любов до природи Т. Шевченко передавав не тільки у пейзажних  картинах,  а і за  допомогою  своєї пейзажної  лірики.

«Тече вода з-під явора»

Т.Г. Шевченко - хужожник

Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814–1861) належить особливе місце. Поборником правди і свободи називають його. Він своєю полум’яною поетичною і мистецькою творчістю виражав споконвічні вільнолюбні прагнення нашого народу.

Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл... Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях... Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

Одалиска 1840 г. 16,3 х 20,5 см. Национальный музей Тараса Шевченко, № г-297.	Сон бабусі і онучки 1840 г. 21,9 ? 27,6 см. Національний музей Тараса Шевченка, № г-800.

Юний Шевченко прибув у лютому 1831 року до столиці Російської імперії Петербурга, подолавши разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта сотні верст глибокими снігами Прибалтики і російської Півночі. З цього часу почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професіонального художника.

1832 року пан віддав Шевченка на навчання в майстерню одного з найкращих художників В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки.

Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Циганка-ворожка. 1841. [Петербург]. Бристольский папір, акварель. 26,5 ? 20,7 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-824.	Катерина.Час сторення: 1842 Розміри: 93 ? 72,3 Техніка: олія. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка	Марія.1840 г. 24,7 х 20,1 см. Папір, акварель, бронза.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі найкращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в Академії мистецтв його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він завершує навчання в Академії мистецтв, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.

Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Перерване побачення Копія з малюнка К.П. Брюллова. Папір, акварель. 23 ? 18,5 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-801.	Жінка в ліжку Папір, акварель. 23,1 ? 19,1 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-757.	Знахар Папір, олівець, туш, перо, кисть. 21,4 ? 15,9 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-392.

Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 – у кріпосному рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні. А решту – постійно перебував під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі.

Укріплення Іргизкала 1848-1850. Папір, акварель. 20 х 29,5.	Аскольдова могила 1846. Папір, сепія, акварель. 26 х 37.

Костел св. Олександра у Києві 1846. Папір, акварель. 25,5 х 34,6.	Місячна ніч на Косаралі 1848-1849. Папір, акварель. 15x29,2.

Тяжко- важко у світі жити Сироті без роду

   Перша книжка віршів молодого поета називалась «Кобзар». Згодом Тараса Григоровича Шевченка стали називати Кобзарем українського народу.

       Помер великий Кобзар 10 березня 1861 р. у м. Петербурзі.

       Дорогі, найрідніші для нас, дітей - це мати й батько. Вони ночей недосипають, милують, ростять, плекають дітей. І Тарас любив свою ніжну, ласкаву трудівницю-маму. Вона часто хворіла і, коли йому було дев'ять років, тяжко занедужала й померла. Гірко плакав Тарас за ненькою, але що можуть допомогти сльози? Другого дня викопали у вишняку яму і там, як заповідала мати, поховали її.

        Тяжке життя настало для сиріт. Нікому було приголубити, їсти зварити, сорочку випрати, за господарством доглянути. Батько щодня на панщині, змарнів... Тяжко-важко жилося сиротам. Так Шевченко пізніше й писав: «Тяжко-важко в світі жити сироті без роду...»

         Батько часто вирушав з панською хурою в далеку дорогу і застудився. Зима була дуже люта, а одежина яка там у кріпака — благенька: свита з дірками, що аж вітер поза спиною гуляє. Привезли здалеку зовсім хворого. Недовго лежав Григорій Іванович. Перед смертю батько ласкаво подивився на Тараса і сказав, що з господарства синові нічого не треба: з нього вийде неабйщо. Не помилився батько — з Тараса Шевченка вийшов великий художник і народний поет...

Мета та завдання нашого проекта

У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.
В. Симоненко

   Метою та завданням нашого проекту - показати багатогранність творчої особистості Великого українського поета, велич і неповторність творчої спадщини, викликати інтерес до пісень на слова поета, відобразити актуальність творчості Кобзаря сьогодні.
Працюватимемо за планом:
1. Тяжко- важко у світі жити Сироті без роду
2. Т.Г. Шевченко - хужожник
3. Музика - душа мови
4. Шевченко і сучасність
5.Висновок