Тяжко- важко у світі жити Сироті без роду

   Перша книжка віршів молодого поета називалась «Кобзар». Згодом Тараса Григоровича Шевченка стали називати Кобзарем українського народу.

       Помер великий Кобзар 10 березня 1861 р. у м. Петербурзі.

       Дорогі, найрідніші для нас, дітей - це мати й батько. Вони ночей недосипають, милують, ростять, плекають дітей. І Тарас любив свою ніжну, ласкаву трудівницю-маму. Вона часто хворіла і, коли йому було дев'ять років, тяжко занедужала й померла. Гірко плакав Тарас за ненькою, але що можуть допомогти сльози? Другого дня викопали у вишняку яму і там, як заповідала мати, поховали її.

        Тяжке життя настало для сиріт. Нікому було приголубити, їсти зварити, сорочку випрати, за господарством доглянути. Батько щодня на панщині, змарнів... Тяжко-важко жилося сиротам. Так Шевченко пізніше й писав: «Тяжко-важко в світі жити сироті без роду...»

         Батько часто вирушав з панською хурою в далеку дорогу і застудився. Зима була дуже люта, а одежина яка там у кріпака — благенька: свита з дірками, що аж вітер поза спиною гуляє. Привезли здалеку зовсім хворого. Недовго лежав Григорій Іванович. Перед смертю батько ласкаво подивився на Тараса і сказав, що з господарства синові нічого не треба: з нього вийде неабйщо. Не помилився батько — з Тараса Шевченка вийшов великий художник і народний поет...