Музика - душа мови

      Колись,   давним-давно, на такій же  землі  і не за безкраїми  морями,  не за дрімучими лісами,  не за  високими  кам’яними горами, був веселий,  багатий,  мальовничий,  але зачаклований злими людьми, зневолений двома неволями, край.

Одна  неволя – панська,  друга  - царська.

     І жили  там рабами в тяжкі й чужі й роботі віддані в неволю люди.

     І називали  той край – Україна.

     Україна -  це не лише країна смутку  і жалю, а й країна великої краси.

      Краса її – це тихі води і ясні зорі,  зелені сади і  білі хати,  лани золотої

пшениці і багатоводні  ріки,  співучі роботящі люди.

     І ось у такому краю  в Україні,  в  с. Маринцях   Київської губернії,  в

хаті кріпака Григорія Шевченка серед морозної  темної ночі  блиснув на

все село  один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька

душа,  а для України -  великий поет, буремний Тарас і  незламний Кобзар.
Творчість поета.

- Дитячі роки поета були тяжкими, сирітськими,  безрадісними. І лише мальовничі краєвиди  природи рідного  краю  розвіювали смуток,  і в серці заграла радісна сила.

- Всю Черкащину, як тепер називають  Шевченків край,   малий Тарас сходив своїми босими ногами,  скропив дрібними росами-сльозами.

- Милувався Тарас чарівністю  степу,  різнобарвністю гаю,  гомоном улюбленого Дніпра. І вже тоді  в душі зароджувалася любов до природи,  рідного краю,  землі, мови.

           Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого  бога,

За неї душу погублю!

Все своє життя,  де б не був поет,  душею линув до рідного краю, рідної домівки.

                                      Не називаю її  раєм, тії хатиночки  у гаї

                                      Над чистим ставом край села

                                      Мене там мати повила

                                      І, повиваючи,  співала

                                      Свою нудьгу переливала

                                      В свою дитину …  В тім  гаю,

                                      У тій хатині,   у раю,

                                      Я бачив пекло … Там неволя…
      Хоч як тяжко було Тарасові в рідній хатині,  але з якою любов’ю він думами лине до неї, як ніжно називає «хатиночка», як милується зеленим гаєм, чистим ставом.

Згадка  про рідну домівку навіює на поета інші думи,  і він лине у квітучий вишневий садок на Україну.

                   

               Т.Г. Шевченко любив український світанок:  він  був небайдужий до його  краси, яку описує у вірші «Сон».

                                      …світає,

                                      Край неба палає,

                                      Соловейко в темнім гаї

                                      Сонце зустрічає.
       А особливо поет любив часи надвечір’я – коли заходило сонце, м’які сутінки огортали  степ, долину, наступала тиша.

Зоря  моя вечерняя,

Зійди над горою

Поговорим  тихесенько

В неволі з тобою …
      Шевченків край -  співучий куточок України. Тарас  ще змалку  любив слухати народні  пісні,   сам любив співати, тому  багато його  віршів було покладено на музику.  Ці пісні допомагають  ще глибше відчути чарівність рідного краю.
 Зацвіла в долині  червона калина,

Ніби  засміялась дівчина –дитина,

Любо,  любо  стало,   пташечка зраділа

І защебетала. Почула  дитина

І в білій свитині  з  біленької хати

Вийшла  погуляти у гай на долину.
Послухайте пісню «Зацвіла в долині червона калина».

• Слухати
 
• Завантажити
 
• 
  

• Я люблю твори Т.Г. Шевченка тому, що  в його  творах  змальована краса і велич української природи, показана любов поета до рідного  слова.

Переконана, що Т.Г. Шевченко любив  дітей,  а тому писав для них вірші, зображував їх на картинах.

Його твори,  на мою думку приваблюють  як дорослих,  так і юних  читачів.

• Свою любов до природи Т. Шевченко передавав не тільки у пейзажних  картинах,  а і за  допомогою  своєї пейзажної  лірики.

«Тече вода з-під явора»